Загальний білірубін вимірює пігмент, що вивільняється при розпаді еритроцитів і переробці їх печінкою, враховуючи як фракцію, вже кон'юговану в печінці, так і фракцію, ще зв'язану з альбуміном у крові. Він свідчить одразу про дві речі: про темп оновлення еритроцитів і про здатність печінки захоплювати, кон'югувати та виводити те, що це оновлення утворює. Це основний маркер печінкової панелі й водночас та речовина, яка забарвлює шкіру і склери при жовтяниці.
Даних за цим показником поки немає.
Підвищені значення найчастіше йдуть слідом за прискореним розпадом еритроцитів, спадковою особливістю кон'югуючого ферменту, як-от синдром Жильбера, пошкодженням клітин печінки будь-якого походження або перекриттям відтоку жовчі. Що саме має місце, зазвичай вирішує не загальний показник, а розподіл між прямою та непрямою фракціями. Низькі значення мають малу клінічну вагу, і їх зазвичай не досліджують далі. Один результат поза межами діапазону — привід повторити аналіз і показати його лікареві, а не висновок сам по собі.
Голодування, період поганого апетиту, інтенсивне фізичне навантаження, супутня інфекція чи нестача сну — усе це може помірно підняти показник, що найбільше важить у людей із синдромом Жильбера; гемоліз у пробірці та тривале освітлення зразка спотворюють його в будь-який бік. Його тлумачать поряд із прямим білірубіном, який розділяє фракції, та поряд з АЛТ, АСТ, ГГТ і лужною фосфатазою, які відрізняють пошкодження клітин печінки від холестазу. Певні ліки, зокрема парацетамол, німесулід, цефтриаксон та урсодезоксихолева кислота, — привід стежити за ним у часі.
Референсні межі — це загальні значення для дорослих, вони залежать від лабораторії, методу аналізу, віку та статі. Для орієнтиру, не для діагнозу — обговоріть результати з лікарем.